Як особистість може протистояти геноциду?

ХІД ЗАНЯТТЯ

Запитайте учнів, як вони розуміють поняття «протистояння», «спротив», «опір». Які форми спротиву вони можуть назвати, виходячи зі знань про нацистську окупаційну політику на території Європи та СРСР? Зберіть думки та запишіть основні поняття на дошці (учні 10-11 кл. зможуть назвати такі форми, як втечі, саботаж, повстання, партизанські загони). Нагадайте учня, що нацистська політика передбачала повну ізоляцію жертв та створення умов для неможливості допомоги мирного населення.

Покажіть учням фрагмент №1 (Марія Гольдберг, яка пережила Голокост)[1:08].

Запитайте, що вони знають про гетто.

Розкажіть про систему гетто під час окупації, та умови життя в гетто. Зверніть увагу учнів на психологічний стан пригніченості, який виникав в умовах повного безправ'я та щоденної загрози смерті. В умовах гетто людям щоденно загрожували депортація до таборів смерті чи розстріли.

Об'єднайте учнів у малі групи.

Дайте прочитати фрагмент Файвла Пуде (роздавальний матеріал 1) та обговоріть за такими запитаннями:

• Про що йдеться в уривку?
• Чи можна штучно створений голод вважати зброєю проти людей?
• Як голод впливав на психіку та поведінку людей?

Перегляньте з учнями фрагмент №2 (Феня Клейман, яка пережила Голокост) [00:48]. Запитайте:

• Як ви думаєте, чому свідок так гостро пам'ятає цю історію?
• Що могли вдіяти люди, які опинилися в гетто?

Перегляньте з учнями фрагмент №3 (Броніслава Фукс, яка пережила Голокост) [01:24].

Запитайте:

• Якою була поведінка тих, хто переховувався?
• Як би ви описали стан цих людей? Що вони відчували?
• Чим можна пояснити їх ставлення до маленької дитини?
• Що могли люди вчинити в таких умовах?

Роздайте учасникам заняття тексти (роздавальний матеріал 2) та проведіть обговорення за такими запитаннями:

• Яка головна думка у запропонованих уривках?
• Що спільного та відмінного в точках зору дослідника Голокосту Нахмана Блюменталя та філософа Віктора Франкла?
• Наскільки точка зору Блюменталя є переконливою для вас?
• Що Франкл говорить про волю до життя?
• У чому він вбачає найбільшу складність при прийнятті рішень?
• Які причини нерішучості людей у подібних ситуаціях?

Перегляд наступних фрагментів має супроводжуватися коротким обговоренням у групах запитання «Чи можна такі дії назвати спротивом? Чому?» Покажіть наступні фрагменти свідчень та обговоріть кожен із них.

Покажіть учням фрагменти №4 (Марія Гольдберг та Євгенія Подольська, ті, які пережили Голокост) [01:37].

Покажіть фрагмент №5 (Юрій Пінчук, який пережив Голокост) [03:08].

• Чи можна назвати бажання матері спасти одного з дітей спротивом?Чому?
• Покажіть фрагмент №6 (Юрій Пінчук, який пережив Голокост) [01:06].
• Чи можна самогубство в умовах очікування смерті назвати спротивом?Чому?

Обговоріть з учнями трагедію самогубства юнака під іншим кутом зору. Нагадайте про план «остаточного розв'язання єврейського питання», про прагнення нацистів убити всіх євреїв в Європі, про існування відпрацьованої моделі такого знищення. 3 точки зору організаторів цього вбивства, євреї не мали права на життя, а значить, і не мали права ним розпоряджатися. В контексті таких планів самогубство було вольовим актом, актом свідомого протесту.

Обговоріть, що спільного в усіх показаних на занятті фрагментах. Запитайте учнів, чому дії людей, про яких говориться в поданих фрагментах, автори посібника внесли в тему «Як особистість може протистояти геноциду?», адже ці люди не боролися зі зброєю в руках.

Зачитайте цитату:

Все могло вважатися спротивом - тому що все було заборонено. Будь-яка діяльність, що свідчила про те, що ув'язненому вдалося зберегти якісь залишки особистості, риси індивідуальності, сприймалася як спротив.

Італійський психіатр Андреа Девото

Розкажіть учням про умови повстання у таборі смерті Собібор.

Покажіть фрагмент №7 (Опекай Вайцен, який пережив Голокост) [2:49].

Запитайте:

• Про що йдеться у фрагмент!?
• Які думки у зв'язку зі спробами втечі турбують цього чоловіка? 
• Чому йому нелегко було приймати рішення про втечу з табору?
• Де могли відбуватися ці події?
• За яких умов таке повстання могло бути успішним?
• На що розраховували і на що могли сподіватися учасники повстання?

Роздайте учням у групі документи (роздавальний матеріал 3) та попросіть ознайомитися. Покажіть учням карту єврейського Опору в Європі під час Голокосту. Обговорить матеріал за такими запитаннями:

• До чого закликають автори документа?
• До кого звертаються автори відозви?
• Про кого автор свідчень про ризьке гетто говорить «щасливчики»? Чому?
• Звідки, за словами полковника Бринського, євреї-партизани брали зброю?
• Яку інформацію містить карта?
• Які враження вона викликає?
• Як інформація з джерел співвідноситься з висловлюваннями Блюменталя та Франкла?

Доповніть інформацію, отриману учнями з джерел 3, 4, розповіддю про форми Опору в умовах Голокосту.

Надайте учням стислу інформацію про єврейські партизанські загони на окупованих територіях, про повстання в гетто та концтаборах.

Покажіть фрагмент №8 (Поліна Бельська, яка пережила Голокост) [0:35].

• Чому для свідка так важливо було вижити?
• Чому для неї розказати про все пережите було важливим?

Обговоріть з учнями важливість прагнення та усвідомленості волі до життя.

Попросіть учнів у групах обговорити, чи є сьогодні ситуації, де пересічний громадянин має виступити з активною моральною позицією на захист когось чи чогось. Чи актуальні для сучасного суспільства поняття «спротив», «опір», «протистояння»? Між чим і чим має вибирати сучасна людина, якими критеріями вона має керуватися?

Попросіть учнів підвести підсумки заняття: «Цей урок допоміг мені зрозуміти...».

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ УЧНЯ

3 розповіді Файвла Пуде про голод у гетто в Лодзі

Найзгубнішою з усіх бід, що звалилися на людей, був голод: людина, якій пощастило не бути в гетто, просто не здатна уявити руйнівного впливу голоду...

Увесь час, поки людина не спала, її мучило почуття голоду, що не давало їй спокою. Розум та уява замутнювалися від галюцинацій, центральним пунктом яких була страва. Людина спостерігала за своїми близькими, що марніли и пухли від голоду, і знала, що нічим не може допомогти і що скоро прийде її черга. Люди падали, сконавши у найбуденніших місцях - біля верстатів на заводах, на сходах будинків.

Лише одне-єдине повідомлення могло вивести населення гетто зі стану байдужого примирення з долею - звістка про роздавання продуктів. Якимось чином харчі пов'язувалися з чутками про новини на фронтах. Чутки особливо обговорювалися під час роздавання хлібних чи продуктових пайків. Настрій у гетто в ці дні був святковим. Атмосфера - оптимістичною. На ці дні припадала більшість «перемог союзників» над Німеччиною і, якщо помічалося певне поліпшення становища з продуктами, одразу мінялося на краще становище на фронт!.

Так і виходило, що погані звістки, які доходили час від часу до гетто, не сприймалися свідомістю навіть розумними і гідними людьми. Справжня суть інформації не проникала в їхню свідомість, і тому люди не реагували на неї з достатньою упевненістю. Голод був одним із чинників, що гальмував розум і реакцію людей, не давав можливості їм мислити логічно.

Я вважаю, що спротив - це опозиція кожному ворожому акту неприятеля в усіх сферах його дій... Під «спротивом» я розумію не лише фізичні дії, а й духовну та моральну позицію, яку євреї демонстрували під нацистською окупацією.

Мешканці табору боялися приймати рішення або проявляти будь-яку ініціативу. Це було наслідком переконання, що людиною розпоряджається доля, і що не треба ніяк на неї впливати, а слід віддаватися в її руки. До того ж почуттями ув'язненого володіє сильна апатія іноді треба було приймати миттєві рішення, від яких могли залежати життя або смерть. Ув'язнений віддавав перевагу, щоб вибір за нього зробила доля. Це прагнення уникнути відповідальності проявлялося очевидніше за все, коли треба було ухвалити рішення щодо спроби втечі. У ці хвилини, коли треба було зважитися, а це завжди були лічені хвилини, - його випробовували пекельні муки. Чи і повинен він спробувати? Чи варто йти на ризик?

Психолог-в'язень концтаборів Віктор Франкл

Із заклику представників молодіжної сіоністської організації Вільнюського гетто від 1 січня 1942 р.

Нас не поведуть, як овечок, на бійню!

Єврейська молодь, не дозволь збити себе зі шляху.

Всі, кого відвезли з гетто, ніколи більше не повернуться. Всі дороги гестапо йшли до Понар. А Понари - це смерть! Ті, хто сумнівається, позбавтеся від ілюзій! Ваші діти, ваші чоловіки та жінки загинули. <...>

Гітлер має намір знищити всіх євреїв Європи. Євреям Литви випало стати першими на цьому шляху.

Не будемо ж вівцями, які покірно йдуть на бійню! Правда, що ми слабкі та беззахисні, але спротив має стати єдиною відповіддю ворогу!

Брати, краще загинути вільними борцями, ніж вижити від милості вбивць.

Чиніть спротив! До останнього подиху!

3 уривків показів свідків — членів підпілля Ризького гетто.

Під керівництвом одного російського військовополоненого ми у стані суворої секретності готувалися до втечі до партизанів, які діяли у Псковській області. Один з наших активістів <..,> узгоджував наші дії та формував групу втечі. Кому пощастить потрапити до їх числа? Мали вибрати дев'ять осіб... Кинули жереб, і він дістався Занделю з нашої групи. Він надягнув комбінезон, йому дали автомат, патрони та гранату ( сказали: «Бий фашистських гадів за всі ті жахи, про які ти знаєш і свідком яких ти був. Бажаємо тобі та нашим друзям швидкої вдалої зустрічі з партизанами.

3і спогадів полковника Антона Брінського про долю євреїв у бойовій діяльності партизанських загонів.

У вересні 1942 року ми перейшли в західні області України. <...> Довелося відразу ж взятися за організацію цивільних таборів. Перші такі табори були створені в районі сіл Озери та Свріцевічі Висоцького району. Тут діяла партизанська трупа Місюри. Заступником у Місюри був єврей Бокальчук, бойовий хлопець, а ад'ютантом - Мойсей Бромберг. Усього євреїв у цій групі було сімдесят осіб. Під охороною партизанського загону Місюри й було створено табір, куди поступово стікалися ті, хто поодинці чи невеликими групами бродили навколишніми лісами. <...>

Розпочавши свою бойову діяльність майже без зброї, партизани Корчева, Місюри й Бокальчука згодом неодноразово забезпечували зброєю сусідні загони - все за рахунок трофейного озброєння, захопленого в боях із ворогом.

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ

Для того щоб одержати вичерпне уявлення про проблематику єврейського Опору в період Голокосту, потрібно насамперед дати визначення опору та протистояння. Найпоширенішою є точка зору головного історика Яд Вашем професора Бар-Іланського університету Дана Міхмана про різницю між термінами «протистояння» и «опір». Протистояння визначається як здійснення якихось активних дій з метою самозбереження (на відміну від бездіяльності й покірності. Протистояння є опором намірам влади в самому широкому сенсі цього слова: воно містить у собі різні аспекти — економічний, релігійний, культурний, організаційний тощо. Термін «опір» у контексті Катастрофи використовується для позначення збройних дій. Опір, таким чином, є один з можливих шляхів протистояння. Від звичайного способу життя за інерцією протистояння відрізняється тим, що в ньому є елемент свідомої дії. Єврейське протистояння в період Голокосту відповідно розуміється як будь-які дії, покликані нейтралізувати реальні й передбачувані дії супротивника.

За однією з типологій єврейського протистояння нацистському геноциду, всі його різновиди з урахуванням різноманітних реалій, у яких знаходилися єврейські громади й окремі люди, можна звести до такої схеми:

• Економічне протистояння (незаконне виробництво товарів для продажу,контрабанда продовольства, взаємодопомога).
• Організоване протистояння (створення и дія структур для мобілізації коштів, дій у сфері взаємної підтримки, добродійності, охорони здоров'я тощо).
• Культурне й духовне протистояння (індивідуальні або колективні дії спрямовані на збереження морально-психологічної самості, національного и людського достоїнства).
• Релігійне протистояння (осмислення подій, що відбуваються, у контексті релігійної традиціх юдаїзму и поводження згідно з морально-етичними нормами).
• Перехід на нелегальне становище и втечі як спосіб протистояння (рішення про непокору розпорядженням влади, незважаючи на відсутність перспектив повернення до нормального життя и непевність у надійності притулку).
• Збройний опір (повстання в гетто и таборах; підпільна и партизанська діяльність як в організованих за національним принципом, так і в загальноєвропейських рухах Опору).

УРОКИ ГОЛОКОСТУ:

Життя після трагедії.

Голокост  не можна розглядати наче трагедію лише єврейського народу. Як зазначає більшість дослідників, світ після Голокосту став іншим. Майже зникла культура євреїв-ашкеназів – «їдишкайт», що була складовою спільної єврейської та української культури.

Трагедію людей, які пережили Голокост, інколи важко осягнути. Події, перенесені ними, мали травматичні наслідки. Надзвичайно важко було знайти сили для того, щоб почати нове життя.

 Метою вивчення цієї теми є сприяння розумінню учнями особливостей суспільних і персональних наслідків Катастрофи та засобів підтримки тих, хто пережив трагічні події, а також пошуку шляхів для морального та духовного відродження і віднайдення нових стимулів для подальшого життя.

Розгляд таких питань з учнями потребує особливої уваги й обережності.

Обговорення має бути спрямоване на історичну пам'ять як можливість самоідентифікації, а також на перспективи особистісного пошуку сенсу подальшого життя для тих, хто пережив трагедію.

Пропоновані матеріали є різноплановими. З одного боку, це свідчення учасників подій, з іншого – міркування наших сучасників – історика й автора фільму, а також мовчазні фрагменти. Все це створює відповідну атмосферу можливості обговорення найскладніших питань філософсько-духовного осмислення уроків Голокосту.

Під час Голокосту загинуло до :

• до 3 мільйонів польських євреїв;
• більше 800 тисяч євреїв Білорусі;
• близько 1,5 мільйонів євреїв України;
• до 140 тисяч – Росії;
• 220 тисяч – Литви;
• 77 тисяч – Латвії;
• 1 тисяча – Естонії;
• 560 тисяч – Угорщини;
• 280 тисяч – Румунії;
• 140 тисяч – Німеччини;
• 100 тисяч – Голландії;
• 80 тисяч – Франції, Чехії; 70 тисяч – Словаччини;
• 65 тисяч – Греції;
• 60 тисяч – Югославії.

Загальна кількість жертв нацистського геноциду єврейського народу – більше  6 мільйонів євреїв Європи, що становило дві третини від довоєнної чисельності європейського єврейства, і одну третину всіх євреїв світу.

Як і значні національні трагедії в історії  інших народів (наприклад, геноцид вірменського народу в 1915 р. або Голодомор українського народу 1932-1933 р.), Голокост значною мірою визначив майбутнє єврейського народу, по-різному вплинув на вибір життєвого шляху як тих. Хто його пережив, так і їхніх нащадків. Історична пам'ять про Голокост стала згодом одним з невід’ємних елементів національної самоіндентифікації євреїв.

Розгром нацистської Німеччини у травні 1945 р. приніс євреям Європи довгоочікуване звільнення, однак у серпні 1945 р. у таборах для переміщених осіб у Німеччині й Австрії ще перебувало близько 50 тис. євреїв. Багато звільнених в’язнів загинуло від виснаження або хвороб, незважаючи на намагання союзників урятувати їх. Ті, які пережили Голокост і втратили в ньому рідних і близьких, часто виходили через колючий дріт зламаними та байдужими до майбутнього. Етнопсихологічний шок, який відчули в роки «остаточного розв’язання» ті, хто пережив Голокост, перебороти було надзвичайно складно. Звикнувши за період табірного життя коритися наказам наглядачів, люди не відразу знаходили  здатність самостійно діяти й знову навчитися брати на себе відповідальність за власні вчинки.

Для багатьох Голокост обернувся втратою самого сенсу подальшого існування. Нерідкі були випадки втрати релігійної віри. «Де був Бог у цей час? – запитували вони. – Як він міг терпіти страждання мільйонів безпомічних людей, серед яких були безневинні діти?» Віра багатьох, хто пройшов табори, не витримала смороду крематоріїв.

Після повернення  додому місцеве  населення нерідко зустрічало  євреїв недоброзичливо  Спроби  тих, хто  пережив  Катастрофу, повернути  собі  захоплені  не євреями квартири й майно породжували зіткнення ,що приводили в деяких містах навіть до погромів .Під час безладу Кельце (Польща ,липень 1946р.) 47 євреїв були вбиті, багатьох  поранили .Голокост не послабив антисемітизму.

Для інших сенсом стало прагнення створити свій власний національнодержавний  будинок - єврейську державу  в Палестині; це для них було б гарантією того ,що така трагедія більше ніколи не повториться.

Почався виїзд євреїв із країн Східної Європи. У липні й серпні 1946р. близько 52 тис. біженців залишили Польщу. Маси євреїв-біженців концентрувались у таборах для переміщених осіб у Західній Німеччині, Австрії й Італії. Більшість з  них прагнула репатріюватися до Палестини Після того, як уряд Великобританії відмовився видати 100 тис. дозволів на в’їзд у підмандатну Палестину (1946), розгорнулася нелегальна еміграція. Спроби британської влади боротися з «нелегальною» імміграцією, як правило, завдавали їй самій моральні збитки. Великий розголос у всьому світі  викликала доля 4515 пасажирів пароплава «Єксодус» - у липні 1947 р. Грубе насильство, що  супроводжувало ці акції ,ізоляція в таборах людей ,які пережили жахи Катастрофи, певною мірою схилили світову громадську думку на користь позитивного вирішення питання про утворення Держави Ізраїль. Ті євреї, які, переборюючи перешкоди, добралися до Палестини, взяли активну участь у будівництві молодої незалежної держави .

Підготувала Попович М.І.

Використано матеріали з навчально-методичного посібника «Назустріч пам’яті» до фільму про Голокост в Україні «Назви своє ім’я».