Крути - символ національної честі

К Р У Т И  -

символ національної честі

( історико-літературний захід )

 

 

Під Крутами сніг і пронизливий вітер

У січні ридає, голосить, гуде;

Шукає могили, де воїни-діти

На вічнім спочинку…

 

 

         Вступне слово вчителя

 

         В історії кожного народу є дати, трагізм і велич яких залишається в пам’яті на віки і тисячоліття.

         Понад дві тисячі років тому в ущелині під Фермопілами 300 спартанців на чолі з царем Леонідом полягли, стримуючи багатотисячне військо персів, і вкривали себе вічною славою.

         У 1651 році під Берестечком полягли 300 козаків, давши можливість відступити війську Богдана Хмельницького.

         29 (16) січня 1918 року героїчну смерть прийняли майже 300 українських юнаків під Крутами, що заслужили таку ж вічну славу.

         Подвиг їхній тим значніший, що на відміну від спартанців чи козаків, у бій їх вели не військові вожді, а лиш любов до рідної землі, до рідного народу.

         Я запалюю свічку. Хай горить вона протягом нашого зібрання як символ пам’яті.

         Пауза

         Наша зустріч присвячена одному дню в нескінченному плині днів історії нашого народу. Юні історики допоможуть мені.

         Перший історик

         Залізнична станція Крути на перегоні між Бахмачем і Ніжином, біля якої 29 (16) січня 1918 року відбувся бій сотні Першої військової школи ім.Б.Хмельницького та сотні Помічного студентського куреня з переважаючими силами Червоної армії під командуванням П.Єгорова. Було їх 420.

         Фінал цього нерівного бою був трагічним. Але ціною своєї загибелі українські вояки – захисники Крутів затримали на кілька днів наступ більшовиків на Київ, чого вистачило для укладення Центральною Радою Брест-Литовської угоди з країнами Четвертого союзу.

         Другий історик

         Шановний колего! Дозвольте й мені сказати декілька слів. Давайте пригадаємо. 7 листопада 1917 року Центральна Рада прийняла ІІІ Універсал, яким проголосила УНР в складі демократичної Російської республіки. Це була ще одна помилка ЦР у схемі державотворення.

         Раднарком, не зумівши мирним шляхом встановити радянську владу в Україні, на початку грудня надіслав ЦР телеграму з ультиматумом, давши їй 48 годин на роздуми. ЦР ультиматум не прийняла, що стало приводом для неоголошеної війни Раднаркому проти УНР.

         Третій історик

         Шановні колеги, чи підтримуєте ви тезу про те, що Петроград хотів аби його війна із ЦР мала вигляд не національної війни Росії з Україною, а класової війни в самій українській нації, війни українського народу проти українського дрібнобуржуазного уряду?

         Перший історик

         Так. Як відомо, 17 грудня в Києві зібрався Перший Всеукраїнський з’їзд рад, але більшовицьке представництво на ньому було незначним, і провести рішення про передачу влади радам робітничих і селянських депутатів не вдалося. Тоді делегати від більшовиків і лівих есерів переїхали до Харкова і там 25 грудня проголосили встановлення радянської влади в Україні.

         Історик Попов ще в 1928 році писав, що саме після з’їзду  в Харкові розпочалась організована боротьба зі зброєю в руках за встановлення радянської влади в Україні.

         Четвертий історик

         Перепрошую. Дозвольте мені детальніше зупинитися на цих подіях.

         За наказом головнокомандувача Червоної армії Криленка, наступ на Україну розпочали три армії під командуванням Муравйова, Березіна, Знаменського.

         21 грудня Антонова-Овсієнка призначили командувати Південним революційним фронтом, а наступаючими на Київ військами – Муравйова, колишнього полковника царської армії, лівого есера, людину авантюристичну, жорстоку і честолюбну ( супроводжується показом подій на карті-схемі «Бій під Крутами»).

         Військову силу Раднаркому у війні проти ЦР мали посилити радянські війська з Росії, що налічували 30 тисяч вояків, 60 гармат, 50 бронепоїздів.

         П’ятий історик

         Хочу додати, що регулярним військам більшовиків протистояли Український гайдамацький кіш Слобідської України, Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців та загін київських студентів і гімназистів.

         Щоб допомогти наступаючим радянським військам, київські більшовики 16 січня розпочали збройне повстання, центром якого став завод «Арсенал». Його захищали більше тисячі робітників.

         Минулися часи, коли сутички ворогуючих сторін були майже безкровними. Тепер боротьба точилася не на життя, а на смерть. Після п’ятиденних боїв «Арсенал» взяли штурмом війська ЦР. Більшість його захисників вивели з «Арсеналу» підземними переходами, а понад 200 арсенальців, які прикривали відхід, були взяті у полон і розстріляні біля заводської стіни. Загальні втрати арсенальців склали близько тисячі осіб.

         Перший історик

         Тим часом війська Антонова-Овсієнка планомірно відрізали від Центральної Ради Лівобережну Україну. Обороняти Київ не було кому. 22 січня 1918 року Центральна Рада прийняли, нарешті, історичний ІV Універсал. Він починається дуже поетично і урочисто:

«Народе України!  Твоєю силою, волею, словом стала на землі українська вільна Народна Республіка…

         …Однині УНР стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу».

 

         На жаль, цей важливий юридичний акт було проголошено надто пізно, коли кульмінаційний момент українського національного руху був пройдений. Гуркіт гармат із-за Дніпра вже сповіщав про наближення більшовиків до Києва. У годину смертельної небезпеки для української держави на її оборону стала патріотична молодь.

         Перший учень

         Дозвольте втрутитись у вашу розмову.

         Учитель

         Так, будь-ласка. Хто ви?

         Перший учень

         Я говоритиму від імені сотника Омельченка, командира Студентського куреня:

         «З Києва ми виїхали на українсько-більшовицький фронт у район станції Бахмач. Ми – це Помічний Студентський курінь, сформований зі студентів-добровольців Українського Народного університету, університету ім.Св.Володимира, учнів старших класів 2-ї Київської гімназії ім.Кирило-Мефодіївського братства, фельдшерської та гідротехнічних шкіл. Всього 115-130 чоловік.

         27 січня 1918 року зайняли оборону обабіч залізничного полотна поблизу станції Крути разом з учнями військової школи ім.Б.Хмельницького та невеликого відділу Вільного козацтва. Всього близько 300 чоловік.

         На світанку 29 січня більшовицькі війська в кількості 6 тисяч чоловік – петроградські й московські червоноармійці та матроси Балтійського флоту – розпочали наступ.

         Погано озброєні, підтримувані лише однією гарматою з одчайдушним гармашем Лоцьким, ми прийняли бій. Я звернувся до вояків: "Вже нам, товариші, не вертатися на Україну, послужимо всі неньці, поляжемо за неї". І як давні русичі стали на смерть. Ніхто не показав ворогові спину, а йшли в атаку з покликом «Слава!» на устах».

         Другий учень

         Я говоритиму від імені Аверкія Гончаренка – коменданта крутянського бою:

         «Ще коли прибула Студентська сотня, я поставив їх на найспокійнішу ділянку фронту, щоб вони підготувалися до бою, бо підготовка у них була семиденна, дехто взагалі не вмів стріляти.

         Протягом 5 годин ми стримували атаки ворога. На полі бою поліг мій молодший брат. Кульмінацією бою…»

         Третій учень

         Дозвольте мені продовжити. Я говоритиму від імені поручника М.Михайлика:

         «Мені видно було густі лави матросів, що пішли в наступ. Застрекотіли скоростріли, рушниці. Видно було, як падали на снігу чорні постаті матросів, Але присувалися вони все ближче й ближче. Було багато ранених, і ми стали відходити до окопів. Тут уже були розміщені всі наші сили і чекали з напруженням рішучого моменту. Густі лави сірих і чорних постатей ішли на весь зріст. З окопів застрекотіло 40 наших скорострілів і рушниці юнаків Студентського куреня. Падали чорні постаті, за ними йшли нові, знову падали і знову йшли одні за другими чорні і сірі лави. Окопи, станцію і потяги засипали ворожі кулі, але міцно трималися наші, посилали по набої до потягів за півтори версти, вистрілювали їх і знову посилали. Але грізні звістки: «Немає набоїв», «Псуються скоростріли» пролетіли по окопах, а тут чорні постаті знялися, крики «Ура!», «Слава!», і все перемішалося.

         Стріляли один одного, обливалися кров’ю багнети. Вдесятеро більше ворогів – перемогли.

         Почався відступ до потягів, а москалі з криком «Ура!» кинулися до станції, яку охороняли 50 студентів, переважно з тих, що не вміли стріляти. Вечоріло, коли зібрались вояки до потягів. Два вагони, відведених для поранених, були переповнені. Рушили під вогнем ворога».

         Четвертий учень, що говорить від імені Гончаренка

         «Пізніше виявилось, що коли засурмили на полі бою з боку українських підрозділів і пролунала команда «Висипай у лінію!», почали чекати червоноармійців. Ніхто не звернув уваги на те, що штабний поїзд, а разом з ним начальник Військової школи Косенко, начальник штабу Богаєвський і сотник Тимченко ганебно втекли».

         Другий історик

         Доктор Ісидор Нагаєвський у книзі «Історія Української держави XX століття», написаній і виданій в еміграції в 1989 році, пише так: «Командир Студентської сотні Омельченко був поранений і не було його ким замінити, бо штаб був відсутній. Усіх вбитих під Крутами було 250 юнаків, 30 студентів і 10 старшин. Всього 290 героїв».

         Третій історик

         З військового погляду бій під Крутами був спланований невдало і закінчився безумовною поразкою, але він виявив святий порив української молоді, її готовність жертвувати життям в ім’я незалежної України.

         Четвертий історик

         Хотів би уточнити. У Довіднику з історії України читаємо: «Коли до більшовиків підійшло підкріплення, Гончаренко дав наказ відступати до ешелону. Забравши вбитих і поранених, українське військо відступило до потягів, де близько 17 години зібралися усі підрозділи. Незабаром з’ясувалось, що не вистачає однієї чоти студентів ( 28-30 чоловік ), яка стояла найближче до станції. Відступаючи в сутінках, вони вийшли прямо на станцію, вже зайняту червоними, і потрапили в полон.

         Коли Єгоров, більшовицький командувач, дізнався про свої втрати ( не менше 300 чоловік ), наказав стратити полонених юнаків. Їх розстріляли надвечір у дворі станції Крути. Перед смертю гімназист-галичанин Григорій Пипський заспівав «Ще не вмерла України…». Його підхопили всі приречені».

         Ховати тіла хлопців за християнським обрядом було заборонено. Кількох поранених більшовики відправили до Харкова, і якимсь чудом вони залишились живими.

         Декілька вояків, яким пощастило врятуватись, уночі розібрали залізничну колію і на кілька днів затримали наступ військ червоних.

         П’ятий історик

         В цей час до Києва підходили війська М.Муравйова, яким не вдалося сходу захопити місто. П’ять днів обстрілювали його з важких гармат, перетворивши життя мешканців на пекло. Обстріл не припинявся навіть тоді, коли в штабі Муравйова з’явилася делегація від міської думи і повідомила про залишення міста частинами ЦР. Коли у деморалізоване і змучене місто увійшли нарешті перші підрозділи Муравйова, багатьом жителям здавалося, що настане довгожданий спокій, але найстрашніше було попереду. На три дні місто було віддане на поталу і грабіж окупантам.

         У Києві, як і в інших містах, була влаштована різанина, якої древній град не бачив з часів Андрія Боголюбського. 

В доповіді В.Затонського про становище в Києві після зайняття його військами Муравйова сказано: «Я сам був під розстрілом. Я врятувався випадково. У кишені знайшовся випадково мандат за підписом Леніна. Це мене врятувало. Скрипника хтось упізнав, і це його спасло…

Там ( у Києві ) був я зі Скрипником ( після того, як Муравйов здобув місто ). Ми увійшли в місто: трупи і кров… Там розстрілювали ВСІХ, хто мав якесь відношення ( прихильне ) до Центральної Ради – просто на вулицях. От і я мало не попав…»

На період з 9 лютого до 17 березня 1918 року Київ став радянським.

Перший історик

Повернувшись до Києва, Центральна Рада розпорядилася перепоховати відважних героїв на Аскольдовому цвинтарі. Церемонія відбулася 19 березня 1918 року. Під час служби Божої й на могилі, де поховали 27 героїв, співав студентський хор.

Жалобну промову виголосив М.С.Грушевський: «Стримайте ваші сльози! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і вона збереже про них вдячну пам'ять навіки вічні. Славна смерть за Україну».

Прекрасні слова сказала письменниця і громадська діячка Людмила Старицькі-Черняхівська: «Страшно вмерти, але ще страшніше загинути марно. Минуть роки, десятки років, століття – пам'ять про юнаків-героїв не згине вовік. Для нас могила ця лишиться на віки полум’ям віри, вона дала нам незабутнє минуле.

…Цей день стане днем шкільної молоді України. Від року до року сюди будуть складати братську присягу ті, хто матимуть переступити поріг життя».

П’ятий учень

П.Тичина, переповнений почуттями, написав вірш:

На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів українців,

Славних, молодих…

На Аскольдовій могилі

Український цвіт –

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ…

Другий історик

 

Вже в незалежній Україні на місці бою студенти Львівського військового ліцею ім.Героїв Крут разом із Борзнянською райдержадміністрацією зуміли звести земляний Пагорб Слави. Над ним височіє хрест. На меморіальній таблиці напис: «Тут береже Україна вічний сон молодих своїх синів, які загинули геройською смертю в борні за її волю під Крутами 29 січня 1918 року».

 

Учитель

Ми сьогодні порівнювали подвиг юних українців із подвигом спартанців. Через багато років греки перепоховали кістки загиблих спартанців і поставили їм пам’ятник у вигляді лева з написом:

 

«Подорожній, повідай спартанцям

 

Про нашу загибель:

 

Вірні законам своїм,

 

Тут ми кістьми полягли».

 

Ось така історична паралель.

 

Шостий учень

 

Подвиг української юні під Крутами став темою багатьох поетичних творів. Так, Спиридон Черкасенко у вірші «Вперед», що зявився в 1919 році, писав:

 

Ти впав, товаришу, у ранах

 

Між трупами таких, як сам,

 

Та не останній в могіканах,

 

Борониш ти святий вігвам.

 

Вони ідуть у лавах щільних

 

Вперед, вперед, і не один

 

Упав, як ти, в огнях свавільних

 

Під спів червоних хуртовин.

 

Благослови ж їх льот шалений,

 

Умри з усміхом на устах;

 

Не поведе більш кат скажений

 

Твоїх братів у кайданах.

 

Коли ж здригнуть міцні їх лави,

 

Коли не схочуть умирать –

 

Покрий тавром ганьби й неслави,

 

Спали пожежею проклять!...

 

Сьомий учень

 

Сучасний український поет Микола Луків пише так:

 

Ще юнаки, ще майже діти,

 

А навкруги і смерть, і кров.

 

«На порох стерти, перебити!»

 

-   Іде на Київ Муравйов.

 

Полків його не зупинити,

 

Та рано тішаться кати,

 

Коли стають до зброї діти,

 

Народ цей – не перемогти!

 

Восьмий учень

 

                        «Бій під Крутами»

 

                                                 П.Шкраб’юк

 

Супроти хижої навали,

 

Супроти смерті – в стужу й сніг

 

-   Ось тут вони, ось тут стояли,

 

І всього жменька – триста їх.

 

Стихали Києва хорали.

 

Його заслін – ці юнаки.

 

Ось тут – редут. Ось тут вмирали,

 

Приймали кулі і штики.

 

І пам’ятаю не обминути

 

Останній бій, останній крик,

 

Ці Фермопіли наші – Крути,

 

А Берестечко – їх двійник.

 

Ген визирала мати сина.

 

Дівчата в’яли на порі.

 

Лиш червонилася калина

 

Ще дужче в кожному дворі.

 

І не уславлені спартанці,

 

А хлопці з роду відчайдух

 

- Ці гімназисти, ці повстанці…

 

Ось тут їх непоборний дух.

 

У виконанні ансамблю учнів звучить «Калинова балада» ( народна пісня ):

 

Загриміли в полі, мов громи гармати

 

-   Стрільця молодого виряжала мати,

 

Витирала сльози і благала Бога,

 

Щоб вернув їй сина додому живого.

 

«Не плач, моя рідна, посивіла мати, -

 

Я пішов на войну тебе визволяти,

 

Як не діждешся з тої січі мене,

 

Посади, благаю, біля хати клена».

 

А туман – білим полем, а біда – чорним полем,

 

А душа буйним кленом, зеленим, ой, зеленим.

 

Тягнуться до сонця стовбури кленові,

 

Зрошені сльозами горя і любові.

 

Буйними ночами тихо шепочуть віти –

 

То твої, Вкраїно, найрідніші діти.

 

А туман – білим полем, а біда – чорним болем,

 

А душа буйним кленом, зеленим, ой, зеленим.

 

Третій історик

 

Олена Леонтович наводить цифри втрат українського війська: загинуло понад триста. З них 250 досі безіменних курсантів, 11 старшин, понад 80 стрільців зі Студентського куреня.

 

Заключне слово вчителя

 

Ось і закінчується наша розмова, наш спогад, спроба проаналізувати лише один день історії народу.

 

Як багато ще треба провести досліджень, аби з’ясувати правду!

 

З тих історичних документів, зі спогадів учасників, які ми сьогодні розглядали, постає важкий урок. Непослідовна, невиважена політика тодішніх керівників української нації призвела до трагедії київських студентів, до трагедії українського народу. Власне, Крути стали предтечею жорстокої поразки національно-визвольних змагань 1917-1922 рр.

 

Крути – не тільки символ мужності, стійкості всіх поколінь українців, а й урок для політиків. Лише спільними зусиллями, попри ідеологічні розбіжності, можна будувати незалежну Україну. Не нищити, а творити й примножувати, щоб квітла наша земля чесною працею, заможним було життя, щасливими і мирними були дитинство і юність.

 

Наш патріотичний обов’язок – зростити молодих людей у любові до України, аби в їхніх душах навічно закарбувалося вогненне слово «Крути». Адже святе завжди залишається святим.

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

 

 

         1. Субтельний Орест. Україна: Історія / Пер. з англ. Ю.І.Шевчука. – К.: Либідь, 1991. – 512 с.

 

         2. Довідник з історії України (А-Я). Посібник для середніх загальноосвітніх закладів / За ред. І.Підкови, І.Шуста: 2-ге вид. – К.: Ґенеза, 2001. – 1136 с.

 

         3. Крип’якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. та ін. Історія українського війська / Упор. Б.З.Якимович: 4-те вид., змін. і доповн. – Львів: Світ, 1992. – 712 с.

 

         4. День пам’яті героїв Крут // Урядовий кур’єр. 2002 №18. 29 січня.

 

         5. Турченко Ф.Г. Новітня історія України. Частина перша. 1917-1945. 10 клас: Підруч. для серед. загальноосвіт. шк.: вид. 2-ге, випр. та доповн. – К.: Ґенеза, 2000. – 384 с.